Попередження суїцидальної поведінки серед молоді

                        (виступ на батьківських зборах)

Життя – це безцінний дар, який дається

Людині при народженні і те, як людина

Розпоряджається ним, залежить від неї самоїю.

Сократ

Думка про смерть вводить нас в оману,

адже вона змушує нас забувати жити.

Л. Вовенарг

Самогубство (суїцид) – це крайній вид аутоагресії, навмисне самопозбавлення життя.

Суїцидальна поведінка – це прояв суїцидальної активності : думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби, замахи.

Суїцидент – людина, що вчинила спробу суїциду, або що демонструє суїцидальні схильності.

Спроба самогубства — це бажання привернути увагу до свого лиха або викликати співчуття в оточуючих. Піднімаючи на себе руку, дитина вдається до останнього аргументу в суперечці з батьками. Вона нерідко уявляє собі смерть як якийсь тимчасовий стан, після якого вона опам’ятається і знову житиме.

Підліток, щиро бажаючи вмерти в нестерпній для нього ситуації, насправді хоче лише налагодити стосунки з оточуючими. Тут немає спроби шантажу, але є наївна віра: нехай хоча б його смерть приверне до себе увагу, приведе до ладу стосунки батьків, тоді скінчаться всі лиха, і вони знову заживуть у злагоді й спокої.

Упевненість у власній правоті й непогрішності робить батьків разюче нетерпимими, нездатними без оцінок, без осуду та повчання просто любити й підтримувати дитину. Дорікаючи їй, батьки вимовляють часом слова настільки злі й образливі, що ними справді можна вбити. Вони при цьому не думають, що своїм криком буквально штовхають дитину на небезпечний для життя вчинок.

Якщо людина серйозно замислила самогубство, то зазвичай про це можна здогадатися за характерними ознаками, які поділяються на три групи: словесні, поведінкові й ситуаційні.

Словесні ознаки

Людина, яка готується до самогубства, часто говорить про свій душевний стан. Вона може:

1.Прямо і явно говорити про смерть:

·         «Я збираюся покінчити із собою»;

·         «Я не можу так далі жити».

2.Побічно натякати про свій намір:

·         «Я більше не буду ні для кого проблемою»;

·         «Тобі більше не доведеться про мене хвилюватися».

3.Багато жартувати на тему самогубства.

4.Проявляти нездорову зацікавленість питаннями смерті.

Поведінкові ознаки

1.Роздавати оточуючим речі, які є для людини особливо значущими, остаточно упорядковувати справи, миритися з давніми ворогами.

2.Демонструвати радикальні зміни в поведінці, такі як:

·         в їжі — їсти замало або забагато;

·         у сні — спати занадто мало або занадто багато;

·         у зовнішньому вигляді — стати неохайним;

·         у шкільних звичках — пропускати заняття, не виконувати домашніх завдань, уникати спілкування з однокласниками, бути дратівливим, похмурим, перебувати в пригніченому настрої;

·         замкнутися, відсторонитися від родини й друзів;

·         бути надмірно діяльним або, навпаки, байдужим до навколишнього світу, відчувати поперемінно то раптову ейфорію, то напади розпачу.

3.Проявляти ознаки безпорадності, безнадійності й розпачу.

Ситуаційні ознаки

Людина може зважитися на самогубство, якщо вона:

1.Соціально ізольована (не має друзів або має тільки одного друга), почувається знедоленою.

2.Живе в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині — у взаєминах з батьками або між батьками; алкоголізм — особиста або сімейна проблема).

3.Почуває себе жертвою насильства — фізичного, сексуального або емоційного.

4.Уживала раніше спроби суїциду.

5.Має схильність до самогубства через те, що його скоїв хтось із друзів,  знайомих або членів родини.

6.Перенесла важку втрату (смерть когось із близьких, розлучення батьків).

7.Занадто критично налаштована щодо себе.

Основними мотивами суїцидальної поведінки серед молоді є:

1.   Переживання образи, самотності, відчуженості, неможливості бути зрозумілим.

2.   Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі.

3.   Переживання, пов’язані із смертю одного з батьків, розлученням батьків.

4.   Почуття провини, сорому, образи, незадоволеності собою.

5.   Страх перед ганьбою, приниження, глузування.

6.   Страх перед покаранням.

7.   Любовні невдачі, вагітність.

8.   Почуття помсти, погроз, шантажу.

9.   Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття.

10.             Співчуття або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»)

Термін «Ефект або синдром Вертера» ввів у  1974 - 1975 роках американський соціолог Девід Філліпс. Своєю назвою цей синдром зобов'язаний  Йогану Вольфганту Гете і його роману  « Страждання молодого Вертера», що вийшов у світ в  1774 році. Герой твору, закоханий юнак, зневірившись знайти щастя з обожнюваною дівчиною, пускає собі в голову кулю. Відомо, що приводом для написання цього роману послужила нещасна любов самого Гете. Позбавлений надії на взаємність Гете впав у депресію. Від передчасної загибелі письменника вберегло лише те, що він почав виливати свої переживання на папір — взявся за роман про юного Вертера, наділивши того власними почуттями й думками. «Я написав Вертера, щоб не стати Вертером» — говорив він.

Провівши низку досліджень, Філіпс прийшов до наступного висновку: відразу після публікації на перших шпальтах газет повідомлення про самогубство, число скоєних суїцидів різко збільшується. І роман користувався величезним успіхом. Відразу після публікації книга викликала цілу хвилю самогубств серед молодих людей. Під впливом твору Гете, по всій  Європі  романтично налаштовані юнаки, наслідуючи головного героя, почали позбавляти себе життя. Справа дійшла до того, що в низці країн небезпечний роман був заборонений.

Для багатьох схильних до самогубства підлітків характерні висока навіюваність і прагнення до наслідування. Коли трапляється одне самогубство, воно стає сигналом до дії для інших схильних до цього підлітків. Невеликі групи дітей навіть поєднувалися з метою створення якоїсь субкультури самогубств. Сьогодні такими є ігри, групи смерті в соціальних мережах: «Море китів», «f57» ( коди які дозволяють берегти усі таємниці інрернету), «Тихий Дім» «Розбуди мене о 4.20», «Біжи або помри» (завдання перебігти дорогу на червоне світло, там де це заборонено), «Зникни на 24 години» (піти з дому і не сповіщати рідних де ти перебуваєш). Зловмисники розповсюджують в інтернеті інформацію з гарними малюнкоми «Як стати феєю вогню» (опівночі включити газ і не підпалювати та лягти спати). Усе це невелика частина груп смерті таких актуальних нині серед підлітків. Чому актуальних , бо діти люблять грати, а будь-яка гра манить дітей, а підлітки це теж діти.   Тільки приз у цій грі - смерть, а правила гри диктуються зовсім незнайомими людьми. Насправді, все геть далеко від веселих ігор - дітей просто залякують і шантажують. Так це злочин, а злочини це можливість отримувати адреналін. Таємність в інтернеті розв’язує руки будь яким бажянням. А підлітки тягнуться до чогось таємного, незвіданого.

Ще проблемою є те, що тему груп смерті підняли, розкрили і розрекламували. Тепер навіть той, хто не знав, заради інтересу може спробувати приєднатися до руху.  Потрапити «в гру» дуже просто. До того, як це стало популярним у ЗМІ, дітей вербували в різних групах соціальної мережі «ВКонтакте». З дітьми просто починали листування, переконували їх у власній унікальності та самотності, потім пропонували зіграти в гру. Повідомлення будуються з за допомогою використання методів НЛП (нейро лінгвістичне програмування), наявність 25 кадру. Вони блокують свідомість людини її мислення і вона погоджується зі всіма вимогами.

Після того, як групи смерті стали досить популярними,  дитина могла сама «призвати» організаторів, написавши повідомлення в стрічку з певним хештегом (міткою): #синийкит #яждуинструкций #тихийдом та іншими варіаціями.

Після появи куратора, жертві присвоювали номер і починали давати завдання. Одним з перших завдань було надіслати свою геолокацію. Потім слід перейти за посиланням, яке давав куратор. Тількино дитина потрапляла на сторінку, там запускався таймер. Цей таймер відміряв час, що залишився жертві на життя. А оскільки посилання було закріплене за персональною IP адресою, таймер завжди показував точний відлік часу, що дуже впливало на вразливих підлітків і надавало відчуття реальності того, що відбувається.

Далі завдання ставали цікавішими: вишкрябати лезом кита або метелика на руці, прокинутись о 4.20, піднятися на дах міст. По містифікації – це час коли гинуть кити, а медицинської точки зору – це час самого глибого сну, коли людина в цей час не спить то організм не відновлюється, а людиною в такому стані легше маніпулювати,  необхідно ввести людину в дуже звужену свідомість, що потрібно, щоб виконати 50 завдання. Інформація, яка нав’язується в цей час людині відкладається глибоко в свідомості. На виконання завдання дається мало часу. Заборонялося спілкуватися з друзями, які відмовлялися грати. Так само підлітку дається спеціальна музика, яку він повинен  постійно слухати. Переважно це мінорна електронна музика, де низькі частоти перемішувалися зі звуками моря та китів.  Перегляд спеціальних відею, читання спеціальної літератури. Наприклад, російська 17 річна Стейс Крамер є авторкою молодіжної літератури «Ми с истекшим сроком годности», «50 днів до моєї смерті». У книгах героїні мають труднощі з рідніми і друсями, другою половинкою, вирішити які можна покінчивши життя самогубством. З 30 по 49 завдання кожного дня мають робити порізи на тілі.

Як докази дитина повинна була постійно робити фотозвіт виконаних завдань.

Якщо дитина відмовлявся виконувати будь-яке із завдань куратор починав погрожувати підлітку особисто розправитися з ним, або завдати шкоди його сім'ї. Оскільки дитина заздалегідь надсилала свою геолокацію, організаторам було відоме її місцезнаходження.

Кінцевим завданням було вбити себе. Куратор заздалегідь обговорював з жертвою обстановку самогубства: від фонової музики, до способу умерти. Зрозуміло, все мало зніматися на відео або вестися онлайн трансляція.

Врятувати китів від вимирання

У соціальних мережах активно блокують будь-які мітки, що стосуються «китів». На спробу викликати куратора і «почати гру» було заблоковано і перенаправлено на сайт психологічної підтримки.

Однак не можна назвати «групи смерті» єдиною причиною суїциду підлітків. Найчастіше в такі групи приходять діти з неблагополучних сімей. Цей тривожний дзвінок закликає батьків згадати про своїх дітей, щоб ними не "зайнявся" хтось із мережі.

Вкрай рідко батьки є авторитетом для дитини у віці від 12 до 16 років. Підлітку здається, що вдома його не розуміють, і він шукає собі якогось лідера і підтримку поза домом. Якщо вдома на нього постійно кричать, то в таких групах йому кажуть, що він герой і особлива людина.

Однак не кожна дитина може стати жертвою, адже не кожна дитина перебуває в деструктивному середовищі, а значить, її складніше ввести в транс.

«Батькам я рекомендую не нагнітати. Потрібно поговорити з дитиною, тому що є абсолютна різниця, коли дитина бачить інформацію в інтернеті або по телевізору, або чує її від батьків. Попереджати дитину про те, що вона може побачити такі групи і навіть зайти на них, але це небезпечно».

Батьки повинні пам'ятати про кнопки Конфіденційність у соціальних мережах. Дитячу сторінку можна і потрібно зробити закритою від чужих очей. Перевіряти переписки, як дитина спить,яку музику слухає

У дитини не повинно бути в друзях людей, яких вона не знає в реальному житті. Усе це, зрозуміло, потрібно обговорювати з дітьми, а не суворо забороняти. 

З учнями школи було проведено діагностичну роботу за класичним тестом на залежність від інтернету Кімберлі Янг

З 15-ти діагностуємих учнів 60% відсутня залежність, 40% пересічний користувач інтернету. Відсутні діти з залежних від інтернету.

Також була проведена методика первинної діагностики дітей «групи ризику» і з 20-ти діагностуємих дітей:

25% - труднощі в відносинах в сім’ї;

20% - прояви агресивності;

50% - недовіра до людей;

40% - невпевненість у собі.

У випадку, коли діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай:

1.    Станьте дитині другом, якому можна довіряти.

2.    Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

3.    Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних.

4.    Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.

5.    Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не удавайтеся до допиту з пристрастю, задавайте  прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менше  загрозливими, аніж складні  запитання.

6.    Спрямовуйте розмову у бік душевного болю.

7.    Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами дитини.

8.    Надайте дитині можливість знайти свої власні відповіді, навіть якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із ситуації.

9. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути з дитиною, що страждає.

Памятайте:

У дев'яти випадках із десяти суїцидальна спроба – це не бажання вкоротити собі віку, а крик про допомогу.

Якщо має місце реальна схильність школяра до самогубства, наведені далі поради допоможуть змінити ситуацію.

1.Уважно вислухайте підлітка, який зважився на самогубство. У стані душевної кризи кожному з нас насамперед необхідний хтось, готовий нас вислухати. Докладіть максимальних зусиль, щоб зрозуміти проблему, приховану за словами.

2.Оцініть серйозність намірів і почуттів дитини. Якщо вона вже має конкретний план самогубства, ситуація є гострішою, ніж якщо ці плани розпливчасті й невизначені.

3.Оцініть глибину емоційної кризи. Підліток може зазнавати серйозних труднощів, але при цьому не думати про самогубство. Часто людина, яка нещодавно перебувала в стані депресії, раптом починає бурхливу, невпинну діяльність. Така поведінка також може слугувати підставою для тривоги.

4.Уважно поставтеся до всіх навіть найнезначніших образ і скарг. Не, зневажайте нічим зі сказаного. Він або вона можуть і не давати волі почуттям, приховуючи свої проблеми, але в той же час перебувати и стані глибокої депресії.

5.Не бійтеся прямо запитати, чи не думають він або вона про самогубство. Досвід свідчить, що таке запитання рідко завдає шкоди. Часто підліток буває радий можливості відкрито розповісти про свої проблеми.

Наведені далі запитання та зауваження допоможуть почати розмову про самогубство й визначити ступінь ризику в цій ситуації: «Схоже, у тебе щось трапилось. Що тебе тривожить?»

Твердження про те, що криза вже минула, не повинні ввести вас в оману. Часто дитина може відчути полегшення після розмови про самогубство,  але незабаром знову повернеться до тих самих думок.

Тому так важливо не залишати її на самоті навіть після успішної розмови Підтримуйте її й будьте наполегливими. Людині в стані душевної кризи потрібні суворі стверджувальні вказівки. Усвідомлення вашої компетентності, зацікавленості її долею та готовності допомогти нададуть емоційної опори.

Переконайте дитину в тому, що вона зробила правильний крок, прийнявши вашу допомогу. Оцініть її внутрішні резерви. Якщо людина зберегла здатність аналізувати й сприймати поради оточуючих, їй буде легше повернути  душевні сили і стабільність.

Варто взяти до уваги й інші можливі джерела допомоги:

·         друзів,

·         родину,

·         лікарів,

·         священиків, до яких можна звернутися.

Спробуйте переконати підлітка звернутися до фахівців — психолога, лікаря. У противному випадку зверніться до них самі, щоб разом розробити стратегію допомоги.