Адаптація першокласників

Бендій Наталія Василівна

практичний психолог

Сушовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

с.Кащенці, Білогірський район, Хмельницька обл.

natali_bendiy@ukr.net

РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

  Основною метою перших років шкільного життя – приохотити, а не приневолити дитину до шкільного навчання , власне до учіння як самостійної пізнавальної діяльності. Навчити дитину вчитися з радістю, з власної ініціативи, отримуючи задоволення від самовдосконалення. Це обов’язковий фундамент, без якого надто складно реалізувати всі прекрасні очікування дорослих щодо результату шкільного життя.

 6-7 років пов’язано з переходом від ігрової діяльності до навчання як системетичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини вимогам життя, особливо вимогам школи і батьків.

    Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє ”симптом утрати безпосередності“, який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю виникає новий момент – з’ясування, що дасть дитині конкретна діяльність. Цей симптом виявляється як внутрішня орієнтація в тому , який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи незадоволення своїм місцем у стосунках із дорослим, іншими дітьми. Так уперше виникає емоційно-смислова орієнтувальна основа вчинку.

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність , яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом. Але мине чимало часу , поки молодший школяр опанує її. Це не відбувається стихійно, як у минулому під час оволодіння грою, а потребує його великих особистісних зусиль , допомоги дорослих , насамперед педагога. [ 2. ]

   Адаптація – це пристосування дитини як особистості до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами, освоєння норм і цінностей шкільного колективу, здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитися до людей, подій, вчинків, спілкуватися, учитися, працювати, відпочивати, регулювати поведінку відповідно до сподівань інших.

Адаптаційний період в 1-му класі – це створення у дитини уявлення про школу як місце, де вона буде прийнята і сприйнята такою, якою вона є,  з усіма почуттями, думками, знаннями, проблемами, великими і малими подіями в особистому житті.

   Метою діяльності психологічної служби школи в цей період є:

·                    психологічний супровід, орієнтований на оптимістичну перспективу кожного дня;

·                    повноцінний розвиток потенціалу дитини не залежно від індивідуально-психологічних особливостей, інтересів та схильностей, рівня розвитку в цілому;

·                    допомога кожному учневі у соціалізації й адаптації до соціального середовища шляхом оптимального розвитку його потенційних можливостей.

Основні напрями роботи практичного психолога з адміністрацією, педагогами школи та батьками учнів

1.       Психолого-педпгогічна діагностика рівня і змісту шкільної адаптації першокласників.

2.       Проведення психолого-педагогічного консиліуму за підсумками діагностики.

3.       Просвітницька і консультативна робота з батьками, індивідуальне консультування найбільш важких випадків.

4.       Організація педагогічної допомоги школяру, який зазнає труднощів у адаптації.

5.       Організація соціально-психологічної допомоги дітям, які зазнають труднощів в адаптації. [ 3.]

Поради вчителям для взаємодії з учнями

Із замкненими дітьми:

1.       розширюйте коло спілкування, знайомте з новими дітьми першим;

2.       наголошуйте на перервах про корисність спілкування, розпитуйте учня, що нового він дізнався, розмовляючи з іншими;

3.       прагніть стати для дитини взірцем людини, яка ефективно спілкується, що дуже допомагає їй у житті;

4.       Залучайте якомога частіше до групових форм роботи, давайте завдання для колективної роботи;

5.       Ніколи не протиставляйте дитину колективові, припиняйте зневажливі зауваження однокласників.

Із тривожними дітьми:

1.       доручення тривожної дитини мають відповідати віку;

2.       підтримуйте, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання;

3.       не порівнюйте досягнення дитини з усіма іншими дітьми, деже ваєливі оптимістичні прогнози;

4.       не допускайте ситуації змагання, публічного виступу;

5.       зменшити або усунути тривожність дитини можна за допомогою малювання, фізичних вправ, читання художньої літератури, ігрової терапії, музикотерапії.

З агресивними дітьми:

1.       не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватись на вас, зрозумійте її обурення, допоможіть усвідомити і сформувати свої претензії до вас;

2.       дочекайтеся, коли емоції вщухнуть, і тільки тоді розкажіть дитині, що її агресія непотрібна в цій ситуації, все можна вирішити іншим, спокійним тоном;

3.       учіть дитину розуміти себе й інших, якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття і почуття інших, вона зможе свідомо обирати форми боротьби і захисту;

4.       спостерігайте за собою, щоб інколи ви самі не стали взірцем агресивної поведінки;

5.       залучайте батьків, з’ясуйте, чи вони не подають негативного прикладу.

З гіперактивними дітьми:

1.       уведіть знакову систему оцінювання, хорошу поведінку і досягнення винагороджуйте, не жалійте для такої дитини схвалення;

2.       частіше проводьте хвилинки відпочинку з легкими вправами і релаксацією;

3.       у класі бажано мати мінімальну кількість предметів, які зможуть відволікати дитину;

4.       спрямовуйте зайву енергію гіперактивних дітей у корисне русло – під час уроку попросіть вимити дошку, прибрати зошити;

5.       уведіть проблемне навчання, використовуйте у процесі навчання елементи гри, змагання, більше давайте творчих завдань, уникайте монотонної діяльності;

6.       давайте лише одне завдання за раз, якщо учень має виконати велике завдання , нехай воно буде у вигляді послідовних частин. Періодисно контролюйте хід роботи над кожною частиною, вносячи відповідні корективи;

7.       створюйте ситуацію успіху, в якій дитина могла б проявити свої сильні сторони. [ 4. ]

Завдання дорослих – адаптуватися до шестирічного першокласника

   Дорослим слід не терпіти, не чекати, доки дитина адаптується до школи та почне вчитися  ”нормально”, а всіляко допомагати безболісно пережити всі складнощі (первинного) етапу шкільного життя і відкривати горизонти учіння, крок за кроком, неспішно, але радісно, впевнено, з любов’ю і терпінням долаючи перешкоди. Зауважимо, що це є завданням одночасно і для родини, і для вчителя. Дорослі мають адаптуватися до першокласника:

·                   Пізнати його таким, яким він є;

·                   Вивчити всі його індивідуальні особливості;

·                   Зрозуміти усі ”примххи” та прийняти його в свої обійми.

   Переконана, що вікові особливості школярів-шестирічок кожен учитель знає. Але в який спосіб ці вікові закономірності виявляються у кожної конкретної дитини – щоразу загадка і нова розгадка. Не секрет, що далеко не кожен учитель виконує своє найперше завдання: пізнати, прийняти душею і закохати у себе маленького учня. А саме розв’язання цого завдання відкриває педагогу можливість повести за собою у безмежний світ знань.

  З перших хвилин зустрічі зі своїми вихованцями вчитель має побачити, що кожна дитина перед ним – чуйне, ніжне, сприйнятливе серце та допитливий розум. Як і коли має сказати дорослий свої слова, яким поглядом і тоном висловлювати свої поради та зауваження, щоб вони слугували відточенню дитячої душі? Адже своє, індивідуальне, глибоко особисте з кожним днем проступатиме в дитині помітніше та чіткіше. [1. ]

Список використаних джерел

1.      Ладивір С. Допоможемо вчителю зрозуміти першокласника // Практичний психолог:школа. – 2012. – №0 – С.14-15.

2.      Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. – М:. Академвидав, 2006. – с.165

3.      Федченко Л. Успішна адаптація першокласників // Психолог. – 2014. – №6 (534). – С.18

4.      http://fastivschool7.at.ua/publ/vchiteljam/poradi_psikhologa/poradi_vchiteljam/16-1-0-40